Реанімація інтересу до навчання

Мрія збулась! Зоряне курчатко

Коротка історія попередніх серій, для тих, хто вперше тут )). Почну з того, що вчиться син дома другий рік, 2 клас. З цього року ми перевели Назара на дистанційну форму навчання, в харківську школу Ангстрем. Нещодавно відбулась перша здача (за перше півріччя). Це технічні подробиці )) Але більше хочеться написати про інше, те, що не можливо вирахувати і виміряти цифрами. Те, що так легко втратити (або вбити), і так важко по краплинках відновлювати - це той самий інтерес до навчання, який всі батьки і вчителі так хочуть бачити в дітях. Звісно, як і завжди, я буду описувати своє власне бачення, свої роздуми і наш досвід.

Не можу точно сказати коли це почалось, але пам"ятаю час, коли у Назара найвживанішою фразою стало: "Нудно. Мені це не цікаво." Апогей тотальної нудності і незацікавленності усім на світі припав, якраз, на наш перший клас. Надзвичайно загострився на фоні 2-місячного досвіду відвідування школи. Нє, ну, звісно, були проблєски свідомості )) Цікаві уроки в піцерії, поїздки, квести, лего. Але, все одно, це були спалахи світла серед "мені нічого не цікаво". Це, насправді, дуже сумно і страшно спостерігати, коли твоя дитина, яка з малечку цікавилась технікою, космосом і ще міліоном речей, перестає цікавитись чимось взагалі.

Яблуко (по програмі)

Я не могла зрозуміти в чому річ, поки не прочитала книгу Ю. Гіппенрейтер "Спілкуватись з дитиною. Як?" Це, реально, був переворот моєї свідомості, і він продовжує тривати. Читаючи книгу, побачила себе в описі одної мами, яка намагалась розвивати дитину з усіх сил, в усіх можливих гуртках, хотіла за дитину, і дитина перестала хотіти будь-що в житті, втратила бажання, хоч і вчилась добре. Я поводила себе подібно, часом, вмовляючи і силуючи дитину зацікавитись тим, що на МОЮ думку мало би бути цікавим сину і корисним. Нє, ну, звісно, я цікавилась думкою Назара. Але, все одно, вмовляла "спробуй сходити на одне заняття, тобі сподобається", переконувала "це ж так цікаво", тиснула "ти ж вибрав ходити туди, то мусиш йти сьогодні". Звісно, все на благо дитині. Як же ж він не буде знати, вміти... тут може бути що завгодно - шкільну програму, бойове мистецтво, малювання, англійську... Це ж обов"язкові вміння, які потрібні в житті. Як він навчиться рахувати, писати, читати, якщо зараз не заставлю... Страх. Усі вчились, і ти мусиш. І луна: "Мусиш, мусиш, мусиш..." Дуже тонка межа між "хочу" і "мушу". Дуже легко отим "мусиш" вбити "хочу"... А скільки дорослих ходить по землі, які тільки "мусять", тягнуть лямку, і вже навіть забули думати що ж вони хотіли колись... Діти в 1 класі хочуть вчитись, а в 9-11, переважно, мусять, щоб закінчити школу... За рідким виключенням. Хоча і трапляються вчителі, які надихають і передають любов до свого предмету (дай їм Бог здоров"ячка).

Назар зображає жука-сонечко, який готується
до зими (природознавство)

Після літа, коли я практично не чіпала Назара, і він займався усім, чим він хотів, з початком навчального року я почала уважніше дослухатись до його бажань. Буквально перепитувала про кожну дрібницю: "А що ти хочеш?" Це, як Джулія Робертс, яка тікала в фільмі від наречених, досліджувала в якому вигляді вона любить їсти яйця найбільше ))) Ходив на гуртки, тільки, якщо дійсно хотів. Кількість їх суттєво зменшилась, в порівнянні з минулим роком. А більше просто був дома, бо він так захотів. Також, начитавшись Гіппенрейтер, почала вправлятись в активному слуханні. Почала вчитись відслідковувати емоції свої і Назара і називати їх. Скажу, нелегко це все, дуже і дуже нелегко... Міняти звичні слова і реакції, прийняті в нашій країні, в нашій культурі, де негативні емоції практично під забороною. Але, згодом, ставало все легше і легше підбирати правильні слова. Таки нейронні зв"язки в мозку насправді міняються! ))

Але не тільки я почала мінятись. Алелуйя!! Приблизно через пів року (!!!) у Назара почали відновлюватись бажання. Він захотів стати програмістом і вчити хімію. Знову стали цікавити досліди і винаходи. Нещодавно не міг відірватись від проходження математичної гри на комп"ютері, шалено вирішував приклади )). Зацікавився настільними іграми, каже, що це так само круто, як комп"ютерні ігри і гратись лего з друзями )). Ці зміни неймовірно тішать моє серце! Я починаю впізнавати свого Назара.

Також якась там комашка, вже не пам"ятаю,
але було весело )) (природознавство)

Але я помітила таку закономірність, що чим менше "мусиш зробити завдання по програмі" і більше вільного польоту і цікавих завдань, тим більше з"являється бажань. Як ніби, ті "мусиш" висмоктують з нього енергію до життя... Чим більше ми вчимось за програмою, тим менше у нього сил щось хотіти. Звісно, що ми не можемо обійтись ну зовсім без обов"язкових завдань. Бо ж є атестація, вимоги школи, хоч вони і цілком помірні. Але я побачила реальний ефект - коли більше цікавого, менше примусівки, то з"являється природній інтерес до навчання і пізнання нового. Намагаюсь максимально цікаво подати шкільну програму, хоч це не завжди реально. Занурююсь в педагогічні методики, вигадую щось цікаве, як тільки можу, тільки щоб той інтерес до навчання зберегти і роздмухати, як маленький вогник. Легенько, щоб не загасити, і достатньо сильно, щоб був ефект. Насправді, нелегко бути педагогом, який запалить той вогник жаги до навчання, а не загасить його вимогами.

Так що, реанімація навчального інтересу розпочалась успішно ) Я не уявляю що треба, щоб реанімувати бажання вчитись у учня 9 класу, наприклад, якщо все запущено... Як мінімум, пів роки щоб ніхто не чіпав... А який у вас досвід?